html текст
All interests
  • All interests
  • Design
  • Food
  • Gadgets
  • Humor
  • News
  • Photo
  • Travel
  • Video
Click to see the next recommended page
Like it
Don't like
Add to Favorites

New friend every day: создатель проекта Ukraїner Богдан Логвиненко


Проект New friend every day — это эксперимент сооснователя bit.uа Татьяны Гринёвой. На протяжении целого года Таня решила каждый день писать о новом человеке. Иногда это закадычные друзья, а иногда новоиспеченные знакомые. В сегодняшнем выпуске — Богдан Логвиненко.

Привет, это Богдан Логвиненко, создатель проекта Ukraїner, путешественник, писатель, ведущий, журналист, гид и общественный деятель. В свои 29 лет Богдан посетил 56 стран Европы и Азии и лишь месяц назад впервые побывал и в Штатах.

У Богдана есть даже своя страница в Википедии (!!!), и его биография (насыщенность её сменами деятельности и достижениями) поражает: Богдан жил несколько лет в Польше и несколько — в Азии, путешествовал автостопом, создавал свои интернет-медиа и писал статьи и колонки для других, вел эфиры на «1+1» и издал две книги.

Сейчас Богдан занимается проектом об интересных украинских местах и людях, чтобы рассказать абсолютно обо всех населенных пунктах страны. Богдан удивительно активный, простой и настоящий и считает, что главное — это начинать действовать быстро, лишь задумав идею, пока другие планируют это годами. Сегодня Богдан — мой #newfriendeverydayи так вышло, что эта история-беседа — скорее о неприятных сторонах деятельных людей, о которых не так часто говорят и которые остаются за кадром.

— Було таке видання sumno.com, я його зробив, коли мені було 16 років. Коли вчився в школі, я перейшов на українську десь в 10-му чи в 11-му класі. Перейшов з другом, бо так легше було — принаймні одна людина була, яка говорила українською зі мною увесь час. І мені не вистачало контенту українською. Я закінчував школу і розумів, що мені хочеться шось сучасне читати українською, і тоді ми почали з рецензій на літературу. І просто попали в якесь дніще. Коли тільки почали виходити ці рецензії, ще була ЖеЖешечка, нас просто всі поносили: «Боже, якісь діти почали писати літературні рецензії, і возомніли, що вони професіонали».

Та ми нічого вообще не возомніли! Ми зробили сайтік, який потім був на «Бігмірі» досить довго номер один вже через чотири роки. Але, коли це все починалось, нас усі унічтожалі. Було таке відчуття, що всі нас ненавидять за те, що хтось нам дозволив це робити. І це теж особливість нашого суспільства — досить довгий час без дозволу не можна було нічого зробити.

І це ж укоріняється в історичній пам’яті. І більшість людей нічого не роблять, бо чекають, поки їм хтось дозволить, а дозволяти вже нікому. Просто бери і хуяч. Але коли ти розумієш усі ці передумови, коли я дивлюсь на свою бабусю, як вона заготовлює на зиму якусь їжу, ставить на балкон якісь мішки картоплі, — я спочатку страшно бішуся, а потім розкладаю усе по поличкам і думаю: «Ну блін, вона реально пережила голод». І вона завжди буде до їжі ставитись дуже по-особливому. Для неї їжа не буде якимось таким, для неї кафе не є чимось таким, як для мене — прийти поїсти, для неї це є дуже особливим місцем, тому що це людина, яка пережила голод, а ми все одно є просто людьми, які цю історичну пам’ять переймають від батьків.

— У мене колись була дуже стрьомна історія з одним українським художником. Мені було років 17, я працював у Газеті по-українськи, це було моє, може, третє чи четверте інтерв’ю. Газета по-українськи має дуже свій, специфічний стиль — у них дуже обрубані речення, дуже короткі, там не можна використовувати складні слова, тобто там усе має бути «понятно даже бабушке». Вони намагаються, знаєш, не орієнтуватися на таку ЦА, але й не виключати її, просто робити її (Газету) доступною. Тобто там, наприклад, слово «метафора» не можна вжити, там його треба описати простішими словами, це класний тренажер. Насправді, ти розумієш, що будь-який текст можеш принести своїй бабулі почитати, вона тобі скаже «Я нічого не зрозуміла», і ти, значить, хріново написав…

І я прийшов до художника, який хотів максимальну кількість високопарних слів всунути в це інтерв’ю. І ми провели, напевно, три дні, бо він не користувався імейлом, у нього його не було (це був якийсь 2005-й) мейлу. І коли вийшло те інтерв’ю, він сказав, що подасть на мене в суд, бо він такого не казав. Бо інтерв’ю ми все одно випустили, все одно без його правок, хоч ми з ним три дні сиділи і він скрізь намагався переставити слова у реченні, от по суті людина не править нічого, а я був дуже молодий і неопитний, сидів з ним і дуже сильно переживав.

— Зараз такий дуже деструктивний час. Тіпа після Майдану, може, десь два роки був час, коли не те щоб люди не критикували владу — вони не критикували навіть один одного. Більшість дуже толерантно ставилась до всього. Мені здається, що після Майдану можна було спокійно легалізувати наркотики, і ніхто б нічого не помітив. А зараз реально будь-яка зміна стає дуже болючою. Ніби зараз не місце для хороших справ, знаєш — у мене постійно таке відчуття, і воно все більше й більше.
У мене є відчуття, що я дуже часто вибираю людей для зустрічі по фактору конструктивності розмови. Ми можемо говорити про філософію, це мені нічого не дасть у якихось там досягненнях, але при цьому це буде конструктивна зустріч. А є люди, які все більше і більше скочуються у деструктив, все намагаються навколо себе критикувати, і я не хочу з ними зустрічатися.

— Мені здається, що люди дуже часто заряджаються один від одного. Типу у тебе є плюс, а у них є мінус. І вони цей мінус намагаються передати, і ти не можеш переважити його своїм плюсом, і просто його приймаєш. Мені стає легше, коли я щось позитивне віддаю. Не знаю, у нас там вийшов якийсь матеріал, і я про нього три дні розповідаю, знаєш, і я від цього відчуваю величезний притік енергії.

— Ukraїner — волонтерський проект. У нас є комерційні партнери, але вони не покривають більшість витрат. У нас один матеріал, в деяких ситуаціях, коли ми б платили за все, коштував би 1000–1500 доларів. І це відео, монтаж, текст, фото, логістика. Основна команда — 20 людей. У нас більшість людей в офісі. На машинах їду я, два оператори, фотограф і координатор. Більшість працює вже над матеріалом. Дуже багато волонтерів, бо ми перекладаємо матеріали шістьма мовами. У нас є, крім української, грузинська, англійська, польська, чеська, німецька, російська. І да. Це роблять просто нереальні люди. Я не знаю, чому, як це працює, але це працює.

— Я взагалі вже намагаюсь нічого не робити, виключно переставляти фішечки. І залишається все одно дуже велика частина роботи — співпраця з партнерами, яку ти не можеш нікому віддати, тому що всі хочуть завжди спілкуватись із тобою. Ти, напевно, все це знаєш.

— Не знаю, яке моє улюблене місце не в Україні. Джок’якарта. Є Джакарта, це столиця Індонезії. А є Джок’якарта, це культурна столиця. І напевно, там був найбільш божевільний час у моєму житті. Це увесь час шось неймовірне неслось. Ми жили з каталонцем в одному будинку, знімали будинок за 70 баксів на місяць. Там я навчися їздити на мопеді, як індонезієць, хоча, коли приїхав жить в Азію, казав, що я тут ніколи за кермо не сяду. Ти потрапляєш у шось абсолютно інше. Я вивчив трохи індонезійську. Я там жив три роки.

Я їздив по всій Південно-Східній Азії три роки. В один момент я займався турами гуртів по Україні, жив у Польші, ми з усієї Європи привозили гурти сюди. До нас дуже багато хто звертався, але ті, які до нас звертались, нам не були цікаві. Ми брали обезбашених, там була досі моя одна з улюблених груп «ДВА» чеська: співають на вигаданій мові, використовують 15 інструментів, такий божевільний мікс виходить, і ми тоді намагались заїжджати у найвіддаленіші точки української цивілизації. Типу знаєш, концерт у Нікополі, у Жовтих Водах.

Як ми розуміли, що є попит? Ми викидували інфу, що ми їдемо, що планується такий тур, і до нас писали організатори. Нас найбільше цікавили ті, хто писав із маленьких міст. Ми пропонували цим гуртам невеликі гроші, іноді це було 100 евро за концерт, це нічого, але це подорож, челендж. У нас був тур з одними чехами, 26 концертів. Я думаю, що жоден іноземний гурт такого не повторив. Бо знаєш, 26 концертів — це непросто. І, короче, мене це все трохи підзадобвало в Польші, і я сидів, я вже навіть не їздив з турами, бо їх вже було дуже багато, була весна, за яку ми зробили в Україні 300 концертів (2012 рік). 
І я вже просто сидів, відповідав на імейли нон-стоп, по 10 годин в день. Намагався це комусь делегувати, але увесь час якісь фейли траплялись. Я задовбався і хотів поїхати волонтером кудись в Азію, шукав волонтерство, щоб мені хоч якісь мінімальні квитки хтось покрив, десь три дні про це думав, і на четвертий мені написав мій знайомий: «Давай, приїжджай в Азію, в Малайзію», і я зразу поїхав, через два тижні після того. Продав машину. І поїхав в Азію. У мене не було плану на три роки, ну, можливо, на якийсь час, мені хотілось би побувати в багатьох країнах.

— Те, що я повернувся з Азії — це майже випадковість. Я поїхав з України, коли Янукович став президентом — це були дуже пов’язані штуки, хоча я це зрозумів тільки щас. То був 2011 рік. Я просто відчув, що треба валити. Якщо більшість вибирає ЦЕ, то мені тут нема місця.
Я їздив дуже багато, подорожував стопом по Європі, у мене залишилось 3 чи 4 країни в Европі, в яких я не був. Я був у 56 країнах, і люди питають: а що там в Африці, в Америці, а я реально ніде за межами Євразії не був. Навіть у Єгипті.

— Є таке правило: ми з тобою придумали якусь штуку, і нам її конче треба завтра зробити. А є люди, які придумують і два-три роки думають над тим, да чи нє, і вони не встигають просто це зробити, бо ти чік — і вже запустив. Так сталось з Ukrainians: ця штука на поверхні — розповідати інсайдерські історії про українців, тут не треба нічого особливого. Але ми придумали це і зробили швидше за інших.

У мене був дуже складний колись час, у мене вийшла книжка про українську порноакторку, і я дуже до цього готувався, але все одно не був готовий до такого потоку лайна. Це було дуже круто: багато людей фоткались з цією книжкою, викладали на ФБ, це була масова істерія і акція, і ця книжка продалась за рік несподіваним для видавництва накладом, щось 15 чи 16 тисяч, для української літератури це дуже дохєра.

Ми продали перший наклад десь за перші кілька тижнів. На «Книжковому Арсеналі» за перший день закінчились книжки, просто реально істерія була. Але при цьому з’явилась куча людей, які просто обсирали, що це не література: по-перше, це просто про порнуху, по-друге, там навіть порнухи немає — це основні два меседжі. Ну основний меседж був у тому, що це обман: ти береш книжку і хочеш почитати жостку порнуху, а там жосткої понухи немає, а є всього кілька матерних слов. Але там не було написано: «Вніманіє! Ви купуєте книжку, і тут буде куча порносцен». Назва може не дуже відповідати змісту, в цьому немає обману.

І це все-таки про порноакторку, бо мені цікавіше було не процес зйомок самого порно, там є декілька сцен, а там, власне, її побутова філософія — чому вона там, як вона там. Я з нею зустрівся в рамках перехожих, і хотів про неї написати якусь коротеньку історію, але ми так розговорились із нею, що я думаю: «Бляха, нє, сідаєм і пишем довжелезний текст». І у мене просто був готовий текст, і мені написали з видавництва, кажуть, давай шось з тобою видавати. Вони думали — про подорожі, я їм надіслав про порно, вони були в шоці, але видали. Якось так вийшло. Але просто після того, як вона вийшла, я майже перестав писати. Я зараз розумію, що я досі не можу сісти.

Дві книжки я здав одночасно. І я не можу наважитись і написати наступний текст, хоча у мене ще три тексти готові. З іншої сторони, я думаю, що це добре: з літературою така штука — чим довше стоїть текст, чим довше він актуальний, тим він краще. Якщо за кілька років я його не викину і все ще зможу його читати, то значить, можна з ним щось зробити.

— Я повернувся з Азії випадково: фактично приїхав сюди на кілька місяців, хотів приготуватись до подорожі Америкою і паралельно почав їздити на Закарпаття в усякі села. У Південно-Східній Азії нас дуже часто водили в якісь такі традішнл вілладж — ти приходиш туди, а люди там працюють традішнл людьми, просто приходять на роботу: традішнл работнік в традішнл відє. І це мене так утоміло там. А тут ти приїзжаєш у село — а там все по-справжньому. Наприклад, вівчарі — це ж унікальна тєма, цього немає у Європі, ми остання країна такої автентики. У мене з’явилось якесь таке нереальне відчуття, що я маю зараз залишитись і все це зафіксувати. Навіть якщо ми зараз не станемо супермедіапроектом, то принаймі ми для якогось моменту в історії України це все зафіксуємо, і це буде цікаво навіть в контексті історії Європи.

Ми — реально останній бастіон цього усього, ці всі розбиті дороги. Я, з однієї сторони, дуже радуюсь, коли відкривають новий кусочок дороги, з іншої — зникає автентика. Приходять зразу туди міжнародні компанії. Така тонка грань між автентикою і трешем. В треші дуже багато автентики також, розумієш?

В дитинстві я не знаю, про що мріяв. Подорожувати. Чи є в мене вигорання від подорожей? Є, канєшно. Цей фльор роботи, він стирається весь час. В журналістиці та сама херня: коли переспілкувався з купою людей, ти вже зустрічаєшся і думаєш: «Що ж з цього зробити насправді?» Я навіть коли пишу про подорожі, мені здається, що про все вже це знають.

— Ось я недавно написав пост із якоюсь історією з Індонезії, там було куча лайків, а я навіть не можу згадати, про що він був. Я комусь почав розказувати цю історію, а, про те, як ми їхали на вулкан дуже довго, вулкан, який острівний, він в Індонезії, і йшли через джунглі і в результаті прийшли в місце, де не було нічого. Просто нам чувак місцевий каже: «Ми прийшли». Зазвичай як у нас? Ідеш-деш, виходиш на якийсь вулкан, і такий — «ВАУ», а тут — ніхєра. Найдовше йшли за всю поїздку — і просто нуль. Націкавіша була дорога — ми реально пробирались кущами-джунглями, лізли по водопаду — на тебе херячить вода зверху, а ти просто дерешся на гору без будь-яких страховок. І я просто загадав цю історію і почав розказувати, і думаю – я її ніколи не писав, для мене вона була такою «Ну і шо?», і це насправді весь час підвищується поріг цей. Але якщо ти міксуєш, тобто робиш різні речі, то все одно повертаєшся до того, що блін, це ж дуже прикольно.

У цій історії я зразу писав — майже вся ця книжка записана на смартфоні, я їхав, не записував нічого на диктофон. А якщо це розповідь про людину, то її можна зразу написати — тобі розповіли якусь інформацію, і ти хочеш її передати. А якщо це враження від якоїсь подорожі, міста, якоїсь ситуації, треба, щоб пройшов час, у тебе все це перетнулось в голові з іншими подорожами, устаканилось, уляглося, вся піна зійшла. І тоді ти можеш писати прикольний текст.

Читать дальше
Twitter
Одноклассники
Мой Мир

материал с bit.ua

1

      Add

      You can create thematic collections and keep, for instance, all recipes in one place so you will never lose them.

      No images found
      Previous Next 0 / 0
      500
      • Advertisement
      • Animals
      • Architecture
      • Art
      • Auto
      • Aviation
      • Books
      • Cartoons
      • Celebrities
      • Children
      • Culture
      • Design
      • Economics
      • Education
      • Entertainment
      • Fashion
      • Fitness
      • Food
      • Gadgets
      • Games
      • Health
      • History
      • Hobby
      • Humor
      • Interior
      • Moto
      • Movies
      • Music
      • Nature
      • News
      • Photo
      • Pictures
      • Politics
      • Psychology
      • Science
      • Society
      • Sport
      • Technology
      • Travel
      • Video
      • Weapons
      • Web
      • Work
        Submit
        Valid formats are JPG, PNG, GIF.
        Not more than 5 Мb, please.
        30
        surfingbird.ru/site/
        RSS format guidelines
        500
        • Advertisement
        • Animals
        • Architecture
        • Art
        • Auto
        • Aviation
        • Books
        • Cartoons
        • Celebrities
        • Children
        • Culture
        • Design
        • Economics
        • Education
        • Entertainment
        • Fashion
        • Fitness
        • Food
        • Gadgets
        • Games
        • Health
        • History
        • Hobby
        • Humor
        • Interior
        • Moto
        • Movies
        • Music
        • Nature
        • News
        • Photo
        • Pictures
        • Politics
        • Psychology
        • Science
        • Society
        • Sport
        • Technology
        • Travel
        • Video
        • Weapons
        • Web
        • Work

          Submit

          Thank you! Wait for moderation.

          Тебе это не нравится?

          You can block the domain, tag, user or channel, and we'll stop recommend it to you. You can always unblock them in your settings.

          • bit.ua
          • бабушки
          • наркотики
          • майдан
          • суд
          • домен bit.ua
          • домен newfriendeveryday.bit.ua

          Get a link

          Спасибо, твоя жалоба принята.

          Log on to Surfingbird

          Recover
          Sign up

          or

          Welcome to Surfingbird.com!

          You'll find thousands of interesting pages, photos, and videos inside.
          Join!

          • Personal
            recommendations

          • Stash
            interesting and useful stuff

          • Anywhere,
            anytime

          Do we already know you? Login or restore the password.

          Close

          Add to collection

             

            Facebook

            Ваш профиль на рассмотрении, обновите страницу через несколько секунд

            Facebook

            К сожалению, вы не попадаете под условия акции