html текст
All interests
  • All interests
  • Design
  • Food
  • Gadgets
  • Humor
  • News
  • Photo
  • Travel
  • Video
Click to see the next recommended page
Like it
Don't like
Add to Favorites

Наш перший євротур. Польща

Самостійну подорож до Східної Європи ми омріювали одразу після здійснення першого автомобільного вояжу місцями Західної України. Склад  екіпажу за умовчуванням передбачався той самий, але дружньому нам сімейству кожен сезон заваджували прикрі обставини і поїздка щоразу відкладалася.  Прогаявши три півріччя  на четверте ми нарешті зважилися вирушити лише вдвох, коли на думку спало як весело ми проводили час з моїми однолітками кузенами в Ізраїлі  і виникла ідея запропонувати їм скласти нам компанію. Я скинула сестрі свої розрахунки і план та дала їй час на роздуми. За три дні у скайпі усміхнена до самих вух мармизка повідомила мені, що вона зі своїм парубком на днях братимуть авіаквитки.

Час та тривалість подорожі ми не визначали, за нас їх обрали обставини. Таня і Денис - обоє студенти, в березні в них розпочинався новий семестр. Тому ми вдало вхопили їх у період тижневих канікул, пов’язаних з Песахом, відвівши під мандри проміжок між 4-им і 11-им квітня. Лише за два тижні до поїздки усі допетрали, що на цей же час припадають католицькі великодневі свята, себто нас чекають ярмарки, народні гуляння, святкові декорації, диковині звичаї і це стало для нас приємною несподіванкою-бонусом. І це не єдиний фартовий збіг, що супроводжував нашу мандрівку. Далі буде…

Якщо ви мене спитаєте чому для відвідин було обрано саме Польщу, Чехію і Угорщину, чому саме по одному конкретному місту в кожній країні, чому саме в такому порядку і з таким розподілення часу, я вам не відповім.  Це якось саме одразу склалося в голові, вибудувалось у струнку непорушну теорію, наче іншого варіанту бути наразі не могло. Коли ми вже забронювали всі готелі, отримали візи, родичі придбали квитки, почали виникати питання чому ми не передбачили можливість заїхати туди, оминути це, щось урізати, щось додати. Але по завершенні подорожі ми не пошкодували про жоден пройдений кілометр і про жодну пережиту мить.            

День 0

          Перший шенген видали впритул до дат з оплаченим житлом, лише накинувши два дні для виїзду з зони. Тому запасу часу на дорогу вперед ми не мали і вирішили до "дня Х" максимально наблизитись до кордону, щоб удосвіта четвертого квітня його перетнути. Виїхали пообідні з Рівного на Краковець, на пару годин заскочивши до Львова повештатися чаруючими вуличками і випити по філіжаночці кави.


           Пересування відбудованою до горезвісного Євро трасою складало суцільне задоволення. Зупинилися в Яворіві у напрочуд затишному  і привітному готельчику.



День 1

           
Прокинулися о п’ятій ранку і біля шостої вже уткнулися у хвіст черги за кілометри три до митниці.

Я не знаю де ми прокололися, чи то у часі перетину кордону, чи у виборі прикордонного пункту, чи у періоді подорожі, але кордон ми перетинали рівно сім годин. При чому шість з них з української сторони. Не змальовуватиму це детально, лише скажу, що дзен за цю третину доби ми наростили капітальний. Зрадівши, що на різниці у часі ми виграли хоч зайву годину о дванадцятій за Варшавою ми вирушили мальовничими селами та чарівними містечками по майже добудованій трасі на Краків під кумедний польський реп на місцевих радіохвилях :)


           Десь у чверть на шосту ми дісталися наших апартаментів де нас вже зустрічали співмандрівники. Ми мали окрему квартиру від готелю Secret Garden, що розташовувалась у колишньому єврейському гетто Каземіжі. Це знову ж стало приємною несподіванкою, оскільки ми планували виділити на цей район окремий час для відвідин, а  виявилося, що саме в ньому мешкаємо і це дещо нівелює згаяний на кордоні час.  Жили на колоритній вулиці Йосифа з вікнами у типовий єврейський дворик. Взагалі апартаменти в Кракові трапилися найзатишніші за всю подорож, а персонал готелю був найдоброзичливіший.


          Ми, квапливо привівши себе до ладу, повіялися дещо прогулятися містом і скуштувати місцевої кухні. Безладно поблукали вуличками колишнього гетто, минувши Високу Синагогу, площу-вулицю Шероку зі Старою синагогою, Бернардинський Костел… Врешті вирулили до центру, дорогою споглянувши на вечірній Вавель та костел Петра і Павла та тричі пройшлися туди-сюди вулицею Гродською у пошуках цілодобово чейнджу.


           І обійшовши декілька ресторанів національної кухні з однієї мережі зупинилися на ринковій площі у єдиному з них, де мався на той вечір  вільний столик – у Мармоладі. Від пуза насмакувалися  місцевих наїдків – зупи,  пироги (щось типу смажених вареників), бігос, картопляні кружальця…

Пішки повертаючись додому ми не втримались аби не завітати в один  з мініатюрних барчиків на нашій вулиці Йосифа аби просто посидівши за келихом увібрати у себе його особливу атмосферу.


           Вже коли піднялися в апартаменти і сіли на терасі обмінюватись першими враженнями почули характерні звуки десь з-під долу. Першим на них зреагував Денис. Справа в тому, що останні кілька років він серйозно займається діджеїнгом, грає Drum‘n’Bass на хайфівських та тель-авівських вечірках. І його наче розпаленим прутом штиркнули – почути рідний стиль в тисячах кілометрів від дому, в середовищі іншої культури, в перший же день подорожі, одразу біля місця проживання – це знову ж таки щасливий фарт. Він не зміг всидіти і мовивши «Все, я йду це шукати» зірвався з місця і ми жваво його підтримали. Виявилося що у підвалі нашого будинку містився невеличкий андеграунд клуб «для своїх». Нас із радістю прийняли молоді хазяїни, зав’язавши одразу дружню бесіду. Розумілися  сумішшю англійської, російської, польської та української мов. Розповідали про нас, розпитували про них і дуже приємно проводили час. Але надовго ми не затримались, бо на наступний день був запланований ранній підйом і від’їзд.



            День 2

          
Підвівшись годин у сім ми мотнулися поснідати у головний корпус готелю і дорогою назад взяли на перекус продуктів у популярній мережі місцевих мінімаркетів зі смішною назвою Кефірек (ціни приємно дивували).  І нарешті запакувавшись вже вчотирьох в автівку наша компанія вирушила у околиці Кракова відвідати дві заплановані місцини.

Перша з них була не дуже звичайна і проста, але досить важлива, особливо для наших ізраїльських друзів. Ми прямували в Освенцім, де на місці трагічно відомого нацистського табору смерті Аушвіц нині розташований національний музей. Досягши його хвилин за сорок ми взяли найближчу за часом екскурсію (що у цей період доби є обов’язковим), яка виявилася на англійській. Нас чоловік по 10-15 розподілили між трьома екскурсоводами і всім видали навушники з приймачем у який віщав кожному свій гід і повели різними маршрутами. Якщо до цього ми ще перемовлялися і могли про щось звично жартувати, то як тільки увійшли не територію табору це здалося просто неможливим. За моїми власними відчуттями вся місцевість віддавала смутком і скорботою. Спершу ми зупинилися біля відомих в’їзних на воріт з написом сповненим сарказму Arbeit macht frei  (Робота визволяє). Гід почав розповідати основні факти про комплекс Аушвіц особливо наголошуючи, що це був не просто концтабір, а це саме один з таборів смерті, де цілеспрямовано було знищено щонайменше 1,6 мільйонів чоловік.

Конкретно даний комплекс іменований фашистами Аушвіц І лише перший час був безпосередньо концтабором, а згодом слугував адміністративним центром. Нас повели рядами цегляних корпусів у яких зараз розташовані різноманітні за тематикою інсталяції «Знищення», «Житлові умови», «Речові докази»…. У 11 і 13 корпусі за часів концатобору містилася «в’язниця у в’язниці», там каралися порушники правил табору. Людей по чотири чоловіки сажали на всю ніч у стоячі камери площею менше квадратного метру або набивали натовпом кімнату з дециметровим віконечком в якій вони вмирали від задухи. Між корпусом 10 і 11 знаходилось подвір’я для тортур, де розстрілювали або катуючи страчували в’язнів. Все це збереглося і складає наразі частину жахливих інсталяцій.


Перший час в’язнів фотографували і нотували дати прибуття у табір та дати смерті. Ці фотографії висять  зараз довжелезними рядами в коридорах корпусів. На більшості світлин різниця між двома датами складає лише місяці, люди помирали не витримуючи мученецьких умов існування. Певні експозиції складають фотокартки, де  зображено жахливий побут, важку працю, та інші моменти з життя ув’язнених, включаючи останні перед стратою хвилини життя. Підводячи до таких гід наголошував: "Have a look!  It’s  you know now, that depicted people will die shortly, but everybody of them still have hope"

В одному з корпусів у якості речових доказів виставлені особисті речі ув'язнених -  окуляри, валізи, взуття, розчіски, посуд, а також обстрижене волосся, яке нацисти використовували у промислових цілях. Хоча це лише невелика частина зі складів, те що не встигли знищити німці, але навіть ці груди справляли шокуюче враження, в середині просто все стигло і обривалося, особливо від заклику гіду уявити, що кожна річ, кожна тарілка, кожна пара мешт - це людське життя... Найбільш нестерпно пекло у грудях від споглядання дитячих речей... Я просто не доберу слів, щоб змалювати це.


           В вересні 1941 році в Освенцімі була здійснена перша спроба отруєння полонених газом циклон Б і незабаром було споруджено газову камеру та крематорій. Коли "кінцеве вирішення єврейського питання" набуло просто промислових обертів, Аушвіц І вже не справлявся з кількістю людей, що прибували і в 1943 році було швидко добудовано масштабний  комплекс  Аушвіц ІІ в трьох кілометрах від Освенціма у Бікернау. Це став найбільший у Третьому Рейху табір людського винищення. Було зведено 4 газові камери і 4 крематорії, позбавлення життя було поставлено на конвеєр. Туди ми переїхали на другу частину екскурсії.

Безкінечні ряди одноповерхових бараків, схожих на загони для худоби, обнесені колючою проволокою справляють надзвичайно гнітюче враження. Проте екскурсовод казав, що ті хто вижив і вже після усього відвідував Аушвіц, розповідали, що ніколи не бачили його таким зеленим. За їх словами табір  в ті часи був у мільйон разів пекельнішим місцем ніж зараз - суцільний бруд, сморід, затягнуте димом крематорію небо. Під час екскурсії накрапав дощ і всі дещо конфузилися від прохолоди та мряки, а гід змушував уявити, що ув’язнені за будь якої погоди, що влітку, що взимку мешкали і працювали тут лише в одних піжамах і черевиках на босу ногу…

Людей привозили у табір вантажними вагонами через  злощасно відому за багатьма кінофільмами браму Бікернау, по залізниці, що тягнулася крізь увесь табір і упиралася в комплекс нищівної машини, більша частина якого знаходилась під землею. На три чверті прибувших чекала газова камера протягом перших годин після прибуття. Кожен засуджений до страти йшов на неминучу смерть уздовж цих колій, тому ця дорога дістала назву «шлях смерті». Крокуючи нею свідомість не полишає враження того, що ідеш по коліно у крові. Комплекс газових камер із крематоріями  було зруйновано відступаючими нацистами. Ці руїни стали пам’ятником, а поряд було зведено меморіал, де на багатьох мовах викарбувані слова скорботи і застереження. Ці плити вкриті квітами і галькою (за єврейською традицією класти камінчики на могилу).


         Протягом всієї екскурсії важкий ком стояв у горлі та постійно нестримно мокріли очі. І не лише в нас, в більшості відвідувачів. Ми стали частиною досить різноманітної групи – і американці, і британці, і шведи, і норвежці, ми українці і, що цікаво, двоє наших ізраїльтян та двоє німців. Я періодично з цікавістю вглядалась в обличчя молодих хлопців з Німечинни, намагаючись щось прочитати в їхніх очах. Там мені вбачався жаль, задума і можливо навіть зніяковілість…

Хоч кардинального нового від цього візиту ніхто з нас не дізнався, ці страшні речі відомі кожній свідомій і освіченій людині, але побачити все це на власні очі означало певним чином через себе пропустити неймовірну трагедію Голокосту. Перебування в одному з тих місць про які до цього з щемлячим серцем читав в книжках і дивився у фільмах викликало сумбурну суміш смутку, обурення, прикрості , подиву, і навіть злості. Гід часто повторював одну фразу яка міцно засіла в моїй голові «Think about it! It happened in the middle of Europe in the twentieth century!» І я згодна з його словами про те, що в теперішньому вигляді такі місця як це мають існувати, і не лише для того щоб віддати данину пам’яті жертвам Голокосту, а й щоб запобігти повторення такої незбагненної катастрофи.
            ...

Дорогою мовчки відходячи від отриманих вражень ми вирушили у наступний пункт нашого туристичного плану. Соляні копальні Величка.

На під'їзді до них ми заскочили в одне з придорожніх кафе, аби перехопити щось до рота. І так "перехопили", що мусили відміняти заброньований на вечерю столик у запланованому  ресторані - так наїлися. Порції там просто шокували. Тарілкою супу можна було б накормити трьох "дужих хлопаків", а закуски запросто могли б скласти повноцінні страви. Але все було настільки смачне, що відмовитись від будь-чого бракувало сили волі. В результаті ми звідти просто викотились.

В’їхавши  нарешті на мальовничу територію соляних копалень, занадилися купувати квиточки на, знову ж таки, найближчу обов’язкову екскурсію. Вона трапилася на польській мові. Що цікаво, група добралася без жодного поляка, тобто ніхто гіда не розумів, але слухати мусив. Хіба що мій чоловік, дещо знайомий з мовою, вхоплював загальний зміст і переказував нам та деколи англійською іншим. Заповнивши вільну чверть години прогулянкою територією, у зазначений час ми зайшли до дверей зліва від кас і почали спуск крутими дерев’яними сходами одразу ж на 60 м вниз. Під кінець голова просто йшла обертом.

Соляні копальні Величка – це родовище кам’яної солі, яке почали розробляти ще у ХІІІ сторіччі і що нині відображає еволюцію видобувних методів протягом семиста років. Від ручних способів та застосування коней до повної механізації процесу. За цей час шахту було розроблено на 200 м вглиб й понад 200 км сумарної протяжності всих тунелів, коридорів та їх відгалужень. Як об’єкт туризму шахту почали показувати ще у XV ст., проте лише привілейованим особам. Музейного розквіту Величка зазнала часів австрійців – відбулася значна модернізація шахти, було облаштовано багато  туристичних інтер’єрів. Наприкінці XX ст. Соляні копальні були занесені до списків Світової спадщини ЮНЕСКО.


            На різних рівнях у шахті розташовані різноманітні тематичні камери, зали, каплички. Ми зупинялися у камерах Миколи Коперника та Казимира Великого, де встановлені вибиті з соляних брил однойменні пам’ятники, а в підлозі та стінах в солі викарбувані візерунки. В одній з камер проілюстровано легенду відкриття шахти княгинею Кінгою, в іншій відображено вірування у підземних гномів, в третій відтворено солеварню часів неоліту. На одному з рівнів інстальований механізм транспортування солі часів XVIII ст. у натуральну величину.  Деякі просторі камери заповнюють озера створюючи на диво миловидні пейзажі. Досить захоплюючим було споглядання дерев’яного укріплення однієї з розробок зведене у ХІХ ст. Певні камери об лаштовані під кнайпи та ресторани. На одному з рівнів діє найглибше у світі поштове відділення.

    

      Але найбільш видовищною, звісно, є вражаючих розмірів капличка святої Кінги видовбана у соляній товщі. Вона являє собою простору залу з вівтарем, кількома статуями святих, біблейськими ілюстраціями на стінах, блискучою підлогою – і все з солі, навіть казкові люстри на стелі. Неймовірно, як це можна було створити руками з такого незвичного матеріалу наприкінці ХІХ ст.

   

       
         Вже під кінець екскурсії нам пощастило зустріти справжніх гірників, які штовхали заповнену вагонетку. Щоправда у 1996 році саме видобувні роботи тут були призупинені. Прощаючись доброзичливий гід подарував кожному туристу припасені у схованці камінчики солі на пам'ять та відправив до підйому нагору дворівневим ліфтом.

Взагалі, передати враження від Велички словами чи фотокартками дуже непросто, бо захоплюють шахти передусім велетенським підземним простором, який вони охоплюють, а освідомити його можна лише відвідавши їх і пройшовши ними шлях, постійно спускаючись незліченними драбинами, пересуваючись тунелями, які безкінечно виляють і відгалужуються кудись, задираючи голову, щоб охопити поглядом дивовижно просторі приміщення. Наша компанія одностайно дійшла згоди, що копальні Величка – це must visit в околицах Кракова.

Вже надвечір ми повернуся назад у Краків і закінчили непростий день келихом вина в одному з незлічених закладів на нашій вулиці.


             День 3

          
Третій день ми відвели під те, щоб нарешті детально познайомитись з містом. Після сніданку вирушили до найближчої до нас пам'ятки – Вавелю. Ми, знову попутно прогулюючись Каземіжем, дісталися замку. Піднялися пологим схилом до Гербової брами похилою дорогою і зупинилися біля кас. Взагалі відвідування пам'ятки вільне, але у Вавелі діє декілька експозицій - Королівські покої, Втрачений Вавель, Мистецтво сходу… Дещо обмежені в часі, ми вирішили відвідати лише одну з них і зупинилися на королівській скарбниці зі збройною палатою. Я з сестрою зависала, розглядаючи переважно першу частину, а на наші хлопці, звісно –  другу. Потім ми просто походили комплексом, екстер’єри якого складають найбільшу цінність всієї пам’ятки, як на мене. Його архітектура ілюструє стилі і романської доби, і готики, і відродження, і бароко… Роздивилися королівський двір з елегантними арканними галереями. Вийшли на площу з залишками фундаментів попередніх стародавніх зведень, окинули оком будівлю госпіталю часів австрійських казарм  і звісно затримали погляд на надзвичайно гарній Катедрі святих Станіслава і Вацлава. Собор оточує декілька веж, каплиць та ротонд. Подейкують, що до проекту одної з них докладав руку сам Да Вінчі. У Вавельській катедрі  коронували королів, один з її епископів став Папою Римським, а нині там покояться останки польських монахів та визначних діячів. Роздивившись детально красу комплексу ззовні, ми зайшли до самої Катедри. В середині вона ще більше вражала убранством і розкішним оздобленням. Фотографувати було заборонено, але наш папарацці Денис не втримався, щоб кілька раз не клацнути затвором поки гучно чхав один з відвідувачів. Це просто був перший католицької храм який ми побачили зсередини і він нас особливо захопив.

Далі, обійшовши Злодійську вежу, ми опинилися на оглядовому майданчику та споглянули на місце, де Вісла повертає на 90 градусів і помилувалися правобережними краєвидами Кракова. Наприкінці зайшли випити відомого пива, яке на Вавелі наливають з малиновим сиропом, утворюючи двохфазову суміш – всі окрім мене вельми вподобали його.




 Покинувши Вавель, ми попрямували вже знайомою вулицею Гродською, щоб побачити надзвичайний костел Петра і Павла при денному світлі і зайти в середину. Ця церква, на мою думку –  коштовна перлина Кракова. Вона трохи уходить в глиб тротуару, даючи змогу цілком окинути її оком, роздивившись фасад у стилі бароко, прикрашений статуями дванадцятьох апостолів. Костел порівняно невеликий, але дуже затишний як ззовні так і з середини. Причаровує себе з першої миті, неможливо надивитися.


          Після цього ми прослідували до Домініканського і Францисканського костелів, які знаходяться майже один проти одного на однойменних вулицях, що утворюють перехрестя з  Гродською. Обидва костели такі вікодавні, непорушні, статні. Зведені обоє ще в XIII ст. різницею в кільканадцять років. Обоє зазнавали пожеж та руйнувань і згодом добудовувались і перелаштовувались, але в кожному збереглася частина першобудов.

Продовжуючи напрямок центральною вулицею ми врешті вийшли до Ринкової площrsquo;ятки, як на мене. Його архітектура ілюструє стилі і романської доби, і готики, і відродження, і барокоі де змогли сповна насолодитися нею тепер удень. Площу навпіл розділяє старовинна будівля Сукенниць, де колись знаходились торгові ряди, а зараз облаштувався сувенірний базар. Туди ми у першу чергу і заглянули. Однією з видатних прикрас площі є Ратуша – найстаріша нерелігійна будівля міста, їй понад  600 років. Точніше від неї залишилася лише готична вежа.



           
          А вінчає головний майдан міста Маріацький костел. Він стоїть під певним кутом до ліній площі і одразу привертає до себе увагу. Церква має два входи – для віруючих і для туристів – платний (до речі це єдина церква у Кракові, де беруть плату за вхід і фото). Внутрішня оздоба Костелу святої Марії охоплює ледве не всі художні стилі, але перлиною є його тристулковий вівтар у стилі пізньої готики виточений з липового дерева. Його розкривають щодня опівдні і в розгорнутому вигляді він містить біблейські картини лише радісних моментів.


           Вийшовши з церкви ми пішли у напрямку погляду пам’ятника Адама Міцкевича з метою наповнити зголоднілі шлунки. У цьому нам підсобив демократичний шинок «Хлопське ядло», де ми продовжили знайомство з національною кухнею. Пообідавши ми звернули на вулицю святої Анни і минувши стару будівлю Колегіуму вийшли до однойменного костелу. Церква святої Анни, пишно вбрана у традиціях бароко часів XVІІ ст.,  чарує і миловидним інтер’єром.


           Католицькі церкви взагалі мені дуже до душі, вони такі величні, але напрочуд затишні. Сідаєш в один з рядів лавок і у суцільній тиші несвідомо затамовуєш подих, милуючись витонченою красою оздоблення. В день цієї нашої прогулянки ще була Велика п’ятниця (аналогія православної Страсної п’ятниці) і крізь правилися служби та вибудовувалися величезні черги до сповіді. У польських костелах цей прос відбувається наступним чином – священик заходить у закриту комору, а прихожани стають до неї ззовні на коліна та перемовляються через віконечко. У всіх соборах висів спеціальний розклад часів сповідання у святкові дні – поляки дуже набожний народ.

Ми попрямували до оборонного бастіону, що зветься Бабарканом. Це колоподібне зведення, датоване XV ст., слугувало для обстрілу ворожих атак на місто та колись було оточене ровом наповненим водою. Бабаркан стоїть перед міськими мурами від яких зараз лишилвся лише невеликий фрагмент з Флориаською вежею. Через ці стіни крізь арку ми потрапила на Флорианську вулицю. Зліва від арки на міських мурах виставляються молоді художники, а ще далі знаходиться частина музею Чарторисских, котрий відомий славнозвісним експонатом – картиною «Дама з горностаєм» пензля самого Леонардо Да Вінчі. Нажаль на той час вона як раз була вивезена на виставку у Варшаву

.


           Завершили ми екскурсійну частину променаду Краківською Оперою. Величезний театр – відносна новобудова, зведена в середині 50-их років минулого сторіччя.Обігнувши його ми опинилися біля Краківської Галереї – величезного торгового центру, де ми мали на меті пошопитися. Додому вернулися на трамвайчику нарешті познайомившись з краківським громадським транспортом. Лишивши пакунки в апартаментах ми вирушили на останню вечерю у Польщі обравши один з чисельних закладів на вулиці Шерокій. Довго ми не сиділи, бо були приємно втомлені насиченим днем та планували якомога раніше вирушити наступного дня. Хоч попереду нас чекала Золота Прага, лишати затишний Краків було дещо сумно. Він лишив по собі безміру вражень , теплі спогади і запах вологості ранньої весни на згадку, що так личить цьому місту.





Продовження



Читать дальше
Twitter
Одноклассники
Мой Мир

материал с livejournal.com

2

      Add

      You can create thematic collections and keep, for instance, all recipes in one place so you will never lose them.

      No images found
      Previous Next 0 / 0
      500
      • Advertisement
      • Animals
      • Architecture
      • Art
      • Auto
      • Aviation
      • Books
      • Cartoons
      • Celebrities
      • Children
      • Culture
      • Design
      • Economics
      • Education
      • Entertainment
      • Fashion
      • Fitness
      • Food
      • Gadgets
      • Games
      • Health
      • History
      • Hobby
      • Humor
      • Interior
      • Moto
      • Movies
      • Music
      • Nature
      • News
      • Photo
      • Pictures
      • Politics
      • Psychology
      • Science
      • Society
      • Sport
      • Technology
      • Travel
      • Video
      • Weapons
      • Web
      • Work
        Submit
        Valid formats are JPG, PNG, GIF.
        Not more than 5 Мb, please.
        30
        surfingbird.ru/site/
        RSS format guidelines
        500
        • Advertisement
        • Animals
        • Architecture
        • Art
        • Auto
        • Aviation
        • Books
        • Cartoons
        • Celebrities
        • Children
        • Culture
        • Design
        • Economics
        • Education
        • Entertainment
        • Fashion
        • Fitness
        • Food
        • Gadgets
        • Games
        • Health
        • History
        • Hobby
        • Humor
        • Interior
        • Moto
        • Movies
        • Music
        • Nature
        • News
        • Photo
        • Pictures
        • Politics
        • Psychology
        • Science
        • Society
        • Sport
        • Technology
        • Travel
        • Video
        • Weapons
        • Web
        • Work

          Submit

          Thank you! Wait for moderation.

          Тебе это не нравится?

          You can block the domain, tag, user or channel, and we'll stop recommend it to you. You can always unblock them in your settings.

          • byshenko
          • домен beshketnycya.livejournal.com
          • домен livejournal.com

          Get a link

          Спасибо, твоя жалоба принята.

          Log on to Surfingbird

          Recover
          Sign up

          or

          Welcome to Surfingbird.com!

          You'll find thousands of interesting pages, photos, and videos inside.
          Join!

          • Personal
            recommendations

          • Stash
            interesting and useful stuff

          • Anywhere,
            anytime

          Do we already know you? Login or restore the password.

          Close

          Add to collection

             

            Facebook

            Ваш профиль на рассмотрении, обновите страницу через несколько секунд

            Facebook

            К сожалению, вы не попадаете под условия акции